Метафора — чи не найрозповсюдженіша фігура мовлення в Біблії. Відповідно, дуже важливо навчитися не лише правильно розуміти метафори при розгляді библійного тексту, але й витягувати з них усю можливу інформацію.


Вступ

Будь-яка метафора, за визначенням, — це слово або вислів, які вживаються в переносному значенні, базованому на порівнянні неназваного предмета з якимось іншим за їхньою схожістю.

Осільки в метафорі відбувається перенесення значення, то в ній можна виділити два елементи: те, на що переноситься значення (головний суб’єкт), і те, з чого переноситься значення (допоміжний суб’єкт).

Головний суб’єкт

Головний суб’єкт — це предмет або явище, на які переноситься значення. Визначення головного суб’єкта допомагає зрозуміти, яке значення має метафора в тексті.

Наприклад, в Приповісті 25:21-22 сказано, що, допомагаючи своїм ворогам, людина пригортає жар їм на голову. Йдеться про те, що вороги застидяться та покаються. Головним суб’єктом цієї метафори є сором і каяття, які ведуть людину до виправлення.

Інший приклад. Повторення Закону 25:4 каже «Не зав’яжеш рота волові, коли він молотить». Метафоричне значення цієї заповіді розкриває апостол Павло, коли він пишет, що проповідник має жити від проповіді (1 до Коринтян 9:9-10): «Бо в Законі Мойсеєвім писано: Не в’яжи рота волові, що молотить. Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник молотити з надією мати частку в своїм сподіванні».

Допоміжний суб’єкт

Допоміжний суб’єкт те, з якого об’єкта чи явища переноситься значення. Заглиблення в сутність допоміжного суб’єкту не лише допоможе нам краще зрозуміти значення метафори, але й дасть додаткову інформацію для розв’язання екзегетичних* завдань, не пов’язаних із текстом, в якому міститься дана метафора.

Приклад допоміжних суб’єктів: розгляньмо той самий «жар» і «воли, що молотять». Для розуміння метафори ми маємо знати сутність явища, з якого переноситься значення, тобто у цих випадках ми повинні хоча б у загальних рисах уявляти собі, що таке жар, який можна пригортати (це ніби просто), і як воли молотять (це складніше: коли ви востаннє бачили вола, не кажучи вже про процес молотьби?).

Аналіз метафор

Існують різні підходи до вивчення метафор, які ми зустрічаємо в Біблії.

  1. Знайти та проаналізувати головний суб’єкт та допоміжний суб’єкт.
  2. Знайти та проаналізувати лише головний суб’єкт.
  3. Знайти та проаналізувати лише допоміжний суб’єкт.

Третій підхід навряд чи використовується на практиці, тому його ми не розглядатимемо.

Найпоширенішим є, безумовно, другий підхід, коли ми виділяємо лише те духовне значення, яке має метафора, не особливо зважаючи на допоміжний суб’єкт.

«Я ходжу, мов та тінь, коли хилиться день», пише Давид (Псалми 109:23), і ми розуміємо, що він має на увазі, не дуже замислюючися про те, що це за тінь; ідея сприймається інтуїтивно.

Цей підхід виглядає цілком достатнім — але лише у випадках, коли допоміжний суб’єкт очевидно є абсолютно звичним і буденним явищем.

Найефективнішим є застосування першого підходу: крім головного суб’єкту, ми аналізуємо також і допоміжний , отримуючи додаткову екзегетичну інформацію.

Бувають метафори, які важко зрозуміти без розгляду допоміжного суб’єкта.

«Твоє жезло й Твій посох — вони мене втішать!», каже Давид, звертаючися до Господа (Псалми 23:4). Як може втішити жезло? Як може втішити посох? Ми бачимо з контексту, що метафора жезла й посоха — частина більшої метафори, в якій Господь — пастух. Пастуший посох використовувався двояко: для того, щоби підштовхнути вівцю в потрібному напрямку, або для того, щоби захистити отару від хижака. Жезло, крім того — символ влади; таким чином, жезло й посох означають два прояви сили Господньої: Він веде, скеровуючи Давида, і Він захищає його. Усвідомлення цього і заспокоює Давида. Можна просто сказати: «ця метафора означає, що Господь заспокоює Давида», але погодьтеся, що повніше і глибше думка Давида розкривається, коли ми приділяємо увагу допоміжному суб’єкту — пастушому посоху.

Існують метафоры, які без аналізу допоміжного суб’єкта неможливо зрозуміти правильно.

«Ви — сіль землі», каже Ісус Своїм учням (Матвія 5:13). Звичне пояснення: «Сіль уживали для консервації, оскільки вона убезпечує від гниття. А ми, як учні Христові, мусимо берегти цей світ від розпаду». На перший погляд, це цілком правдоподібно. Одначе, замисліться, що ми мусимо берегти? Що мусили консервувати учні Христові в першому столітті? Цей світ треба не консервувати, а змінювати!

Зауважмо, що мова йде не просто про сіль, але сказано «сіль землі». В Луки 14:34,35 Ісус каже учням, що сіль, що стала несолоною, «ні на землю, ні на гній не потрібна <…>, її геть викидають.». Навіщо сіль в гної? Навіщо сіль у землі? Як добриво. Невелика кількість солі служить хорошим добривом для бідного мінералами піщаного грунту. Сіяч слово сіє. Землю треба підготувати для сівби. Ми, християни, маємо поводитися так, щоби не відштовхувати людей, знаходити підхід до кожної людини. Ми — сіль землі. Для розуміння цієї метафори критично важливо розуміти, для чого сіль потрібна у землі.

Висновки

Якщо ми хочемо, щоби наше тлумачення библійного тексту було точним і передавало саме той смисл, який вкладав Автор — ми мусимо при розборі метафор вивчати як головний, так і допоміжний суб’єкт.

Додаток. Метафора чавила: «чавило гніву», «топтати чавило»

Не завадить навести розгорнутий приклад аналізу метафори. Ми застосуємо перший підхід, як наведено вище, і розглянемо обидва суб’єкти метафори чавила (чавило — резервуар, який часто витинали у скелі й використовували для чавлення винограду ногами).

І Ангол кинув додолу серпа свого, і зібрав виноград на землі, і вкинув в велике чавило Божого гніву.

І потовчене було чавило за містом, і потекла кров із чавила аж до кінських вуздечок, на тисячу шістсот стадій…

Об’явлення 14:19-20.

А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. І Він пастиме їх залізним жезлом, і Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя!

Об’явлення 19:15.

Книга Об’явлення сповнена символів, для розшифровки яких нам доведеться звернутися до Старого Заповіту. Ідея чавила в книзі Об’явлення — алюзія на уривок із книги Ісаї:

Чого то червона одежа Твоя, а шати Твої як у того, хто топче в чавилі?

«Сам один Я чавило топтав, і не було із народів зо Мною нікого! І Я топтав їх у гніві Своїм, і чавив їх у люті Своїй, і бризкав їх сік на одежу Мою, і Я поплямив всі шати Свої…

Бо день помсти у серці Моїм, і надійшов рік Мого викуплення!

Я дививсь, але помічника не було, і дивувавсь, бо підпори Мені бракувало, та рамено Моє Мені допомогло, а Мій гнів він підтримав Мене!

І топтав Я народи у гніві Своїм, і ламав їх у люті Своїй, і вилив на землю їхню кров!».

Ісая 63:2-6.

Зауважмо, що обидва автори використовують змішаную метафору — у Ісаї мова спочатку йде про вичавлювання виноградного соку в чавилі (Ісая 63:2), а в наступному вірші ми бачимо, що топчуть не виноград, але людей, і тече в чавилі не сік, а кров; те саме спостерігається у Івана: в Об’явлення 14:19 в чавило кидають виноград, а в наступному вірші з чавила тече кров.

Обидва автори згадують гнів та лють, хоча й по-різному. В Ісаї гнів та лють трапляються в паралельній конструкції (топтав у гніві, ламав у люті), тоді як Іван вживає цілий ланцюжок іменників у родовому відмінку: чавило вина лютого гніву (у першоджерелі немає прикметника лютий, є іменник лють). Це риторичний прийом, притаманний койне: що довший ланцюжок іменників у родовому відмінку, то урочистіша вся фраза.

Чавило гніву: головний суб’єкт

Образ топтання чавила, поза сумнівом, передає ідею суда та розплати — це й є значення метафори. Ворогів Божих буде знищено — розтоптано, розчавлено — як топчуть і чавлять ягоди винограду в чавилі. Гнів — це суд, а лють — виконання вироку. Метафора чавила передає повне знищення ворогів.

Чавило гніву: допоміжний суб’єкт

Допоміжним суб’єктом цієї метафори є звичне для населення Близького Сходу явище: людина топче ягоди винограду в чавилі. Природньо, що при цьому виходить свіжовичавлений виноградний сік. Це не має особливого значення для розуміння метафори, але висновок, що з необхідністью випливає з допоміжного суб’єкту цієї метафори, може знадобитися нам при вивченні библійного тексту. Ось цей висновок: грецьке слово oinos може мати значення «виноградний сік» водночас із значенням «алкогольне вино».

Цей висновок не до вподоби тим християнам, які є прихильниками так званого помірного вживання алкоголю: на їхню думку, наприклад, Ісус Христос на весіллі в Кані Галилейській перетворив воду на алкогольний напій (oinos; це дике припущення детально розібрано в статті «Чудо в Кане Галилейской»).

«Чавило вина лютого гніву»

В Об’явлення 19:15 про Ісуса Христа сказано, що «Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя». Як змінюється метафора від додавання слів «вина лютого гніву»? Чи відноситься ця стилістична фігура до метафори чавила або вже до метафори чаші (вина)?

Поперше, що таке лють гніву? Гнів (orgē) — це не емоція, а дія: суд як процес і осуд як реакція на вчинки безбожних людей. Лють (thumós) — це спалах гніву, миттєвий (щвидкий) та інтенсивний прояв гніву.

Далі. Допоміжний суб’єкт цієї метафори — людина топче ягоди винограду в чавилі; чавило наповнюється вином (свіжовичавленим соком). В Біблії є метафора вина люті (чаші люті, чаші гніву, чаші сп’яніння), яка має інші суб’єкти, і, відповідно, інше значення. Чи можливо, що тут ми маємо справу із поєднанням двох метафор? Ні. Це граматично неможливо.

Аналіз цієї фрази слід розпочинати з кінця. Що таке «лють гніву»? Це, як було вже сказано, інтенсивний прояв гніва — спалах гніву.

«Чавило вина», як ми розібрали вище, — повне знищення супротивників. Відповідно, топтати чавило вина люті гніву означає знищення супротивників підчас інтенсивного прояву гніву Божого.


*) Екзегетика — библійна дисципліна, яка займається тлумаченням (виявленням значення) библійних текстів. Екзегетику не слід плутати з герменевтикою, яка вивчає методи тлумачення Біблії. Герменевтика озброює дослідника Біблії, дає йому эфективні інструменти; за домопогою екзегетики він отримує відповідь на запитання, що саме значить для нас той чи інший уривок. Визнаймо, що майже будь-яка стаття, яку присвячено герменевтиці, майже неуникненно зачіпатиме питання екзегетики (і навпаки).


Російською: Анатомия библейской метафоры.


© 2017-2018 Микола Гудкович.

Share